День 30. МОТИВАЦІЯ

Сьогодні завершальний пост для #ts_challenge_sewndreams на тему МОТИВАЦІЯ.

Тема настільки об'ємна, що я не знаю, з якого боку обійняти це величезне дерево. А тому поділюся з вами однією практикою, яку мені показали на майстер класі. Перед тим як робити її, прочитайте далі інструкцію до пункту 3:

1. Зручно влаштуйтесь на кріслі чи стільці та поверніть голову назад. Що ви бачите? Чи далеко змогли ви повернути голову? Запам'ятайте це.

2. Тепер закрийте очі. Глибоко вдихніть та видихніть тричі. Уявіть, що ваша голова повертається назад на 90 градусів. Що ви бачите? Ваша шия пластична та повертає голову на 180 градусів ... потім на 360 ... Що ви бачите? Ви вільно крутите головою і нічого не обмежує вашого руху. Впоралися?

3. Тепер відкрийте очі. Поверніть голову в ту ж сторону, що і  першого разу. Тепер вдалося побачити більше, ніж тоді?

Про що це? А це про те, що всі "не можу", "не зараз", "не вмію", "не впораюся", "не до цього" живуть у наших думках, а значить у наших силах їх змінити. У наших силах наповнити вітрила вітром натхнення та надій, щоб іти повним курсом за своїми бажаннями, відкриваючи з кожним днем ​​для себе нові можливості та таланти. У наших силах розкрити свій потенціал та проявити себе в абсолютно новій для себе ролі. І врешті-решт у наших силах берегти свою маленьку внутрішню дитинку, мрії котрої варто захищати! Пам'ятайте, що в кожній маленькій дитинці є по 200 грам вибухівки, а можливо й з півкіло! І їй під силу підірвати стіну ваших страхів на шляху до мрії! То, можливо, варто відпустити себе та почати діяти?

День 29. Натхнення

Сьогоднішню тему в #ts_challenge_sewndreams я вже висвітлювала на сторінках свого блогу, а тому скористаюся посиланням та відправлю вас за натхненням до моїх роздумів "Где живет вдохновение"

День 26. Мета

Челлендж #ts_challenge_sewndreams добігає кінця, як і четверта весна Sewn Dreams. Наступною темою дня стала "Мета".

Отже, Sewn Dreams має намір:

1. Пошити тих трьох дивних створінь, котрі вже другий місяць лежать у ескізах.

2. Пошити серію ляльок. Тема є, рук не вистачає.

3. Пришити пару додаткових рук. Зайвими точно не будуть.

4. Зрушити ліпних ляльок з місця, використовуючи ті самі руки з п. 3

5. Запустить он-лайн магазин. Тут одними руками не обійтися, але, головне, почати.

6. Деякі підписники радили оженити Містера Лиса. Тож хай буде тут!

А закінчу я улюбленою фразою мого свекра: "Що думати ?! Стрибай!" Так що я пострибала! Хто зі мною?

Картинка з інтернету

День 19. Творча дружба

Сьогодні в #ts_challenge_sewndreams тема творчої дружби.

Дуже важливо знайти однодумців, які підтримають твої ідеї або ж посперечаються з тобою на творчі теми, заради народження істини. Таким людям на питання "Що робиш увечері?" можна спокійно відповісти "Череп довбу", і при цьому не боятися здатися дивним.

Їм можна надіслати безголове тільце, обмотане тканиною, пояснити на пальцях чергову геніальну ідею та замучити питанням чи підходить сюди цей гудзик. Або ж, наприклад, влаштувати їм мозковий штурм на тему "Вгадай, хто у нас тут народився?" та традиційно прогарчати у відповідь: "Самі ви домовички. Це ж мавпенятко, що не видно?" Потім допрацьовувати образ та почути нарешті заповітне "Вірю!"

А ще вони завжди підтримають та розкажуть про величезні розміри твого скромного таланту, трохи перебільшуючи його масштабність, як справжні рибалки у байках про величину ока спійманої рибки. Але цей аванс ти відпрацюєш у своїй наступній роботі, у черговий раз стрибнувши вище голови.

Ось така вона творча дружба. І я дуже рада та вдячна таким людям у моєму житті. А на фото не менш дружні мавпенята, які шукають нову домівку. Охочих прихистити, зігріти та приголубити, прохання натиснути на кнопочку нижче аби дізнатися як це зробити.

Оповідання "І ти пробач..." і перша перемога в літературному конкурсі

Сьогодні Страсна П'ятниця, і зовсім скоро свято Великодня постукає до наших домівок, то ж є нагода поговорити на одвічні теми, що стосуються прощення. А тим більше для цього є ще один привід. 9-го квітня у Черкасах я отримала свою першу літературну відзнаку. В конкурсі "В цей світ прийшли ми недарма" від 4ernetka за оповідання "І ти пробач..." мені присудили друге призове місце. Навіть не висловити словами як мені приємно! Тож сьогодні пропоную познайомитись з конкурсним оповіданням, яке я писала ще наприкінці вересня 2015 року, а доповнювала на початку цього року перед відправкою до жюрі. Нехай у ваших серцях завжди жевріє вогник любові, здатний перетворити будь-які негаразди, образи та смуток на попіл...

І ти пробач…

Присвячується моїй бабусі

То був звичайний день, саме такий, коли яскраве сонце, зазираючи у вікно, розбурхує приспані після зими надії та пророкує хороший настрій із відтінком успішності будь-яких починань. То була пересічна зустріч із діловим акцентом, які щосекунди запалюються вогниками по всій земній кулі, осяюючи її розмовами та співпрацею. Вона не потребувала екстраординарних діалогів та не мала на меті кардинальних змін життєвого сценарію. І насамкінець, то було одне з буденних питань, які щоденно вилітають із вуст людей, очікуючи на просту та зрозумілу реакцію без натяків на філософські роздуми та внутрішню боротьбу. І, звісно, пересічна відповідь у карколомному фіналі… От саме за такими днями й приходять інші, приносячи у своєму кошику оберемок здивувань і рішень, що можуть обтяжити душу.

Червоний ліхтарик запалахкотів у голові. Сигнальна сирена голосно та надривно збирала всі внутрішні сили на нараду, від якої залежала подальша доля кількох людей. Напруга зростала. У таких ситуаціях фінал неможливо передбачити. Це ніби математичне рівняння з багатьма невідомими, якими муштрують мозок старшокласників у школі. До розв’язку таких систем можна йти різними шляхами, але все врешті-решт зводиться до одних і тих самих запеклих безапеляційних суперечок.

- Я це не пробачу! Ні, ні, і ні. Так не можна… Як же тепер довіряти? – безперестанку повторював Розум, відхиляючи одну за однією рятувальні шлюпки прийнятних думок. – Це ж брехня прямісінько у вічі. Так не годиться друзям.

- І що? – говорив Внутрішній Голос, який неначе в кабінеті у психолога намагався вже третю годину поспіль промацати ситуацію, аби обрати подальшу стратегію бойових дій.

- Як що? Ти ще й питаєш?! Я не хочу бачити цю людину. Не хочу довіряти їй. Невже не можна було сказати правду... просто правду… одразу! Якщо я не можу покладатися на неї у таких дрібних питаннях, то годі й думати про щось важливіше. Хіба не на довірі будуються стосунки? – захищався Розум.

- Ти маєш рацію. І що далі? – спокійно та розсудливо розпитував Внутрішній Голос.

- Я не знаю… Яка мені різниця! Мене о-о-оообразили! Розумієш??? – не вгамовувався Розум.

- О, це велика проблема! Я розумію! Ображеному краще жити. Одразу з’являється щось таке, що можна пильнувати, цінувати та викохувати в собі, вирощуючи, ніби кущ троянд, на любовно підготовленій та вдобреній жалем до себе клумбі. Чи не так? – відповідав Внутрішній Голос. - Потроху ти розпухаєш від образи, адже, бажаючи бути поміченою, вона зростає на твоїх же думках, підживлюючись твоїми ж силами. Але той, кому вона адресована, продовжує нахабно ігнорувати її. Ображений, ти стаєш настільки липким, що до тебе залюбки чіпляється задиркувата дратівливість, а пекуча злість опановує душу, заливаючи своїми нечистотами, – продовжував фантазувати Внутрішній Голос.

- Гм… Ти занадто нагнітаєш! Просто ти не розумієш, - ще тримаючи оборону, репетував Розум.

- І от Пан Ображений уже ділиться своїми ріками перегною з близькими та рідними, щедрою рукою обдаровуючи всіх специфічними квітами своєї душі, що, ніби хижі діонеї, захоплюють у полон будь-які добрі наміри, – як справжній адвокат, вів далі свою думку Внутрішній Голос.

- Оооооо! – ще трохи саркастично простогнав Розум і по-дитячому буркнув: 

– Діонеї їдять мух, яка їм справа до тих намірів.

Але й на це опонент мав відповідь:

- Справді! Ніякої. Та будь певний, вони добре хапаються за все, що навколо, не лишаючи шансів на виживання. І ось ти вже не бачиш головного, не бачиш краси… І ти ретельно замальовуєш своє життя…

- Досить! Дооосить з мене!!! – нарешті почав здаватися Розум. - І що ж ти, Мудригелю, пропонуєш?! – капітулюючи, мовив він.

- Пробачення.

- Яке ще про-ба-чення? – роздратовано спитав Розум.

- Те, що дарує ще один шанс.

- Шанс чому? – ніяк не міг второпати суперник.

- Не чому, а кому! – пояснював Голос. - Шанс змінитися, вирости душею, шанс зрозуміти, що є кепсько і в чому є сила внутрішньої краси.

Розум замислився. Буревій швидкоплинних думок занурював його глибше і глибше у спогади. Неначе шухляди у величезній шафі, по черзі висовувались картинки із закарбованими назавжди моментами життя… Ось перші кроки у професійному житті, перші зізнання, омріяна плюшева іграшка, риболовля на річці з татом, дитячі забавки, а ось тут…

Літнє спекотне сонечко пригрівало спину, сухий степовий вітер розвіював волосся, яке весь час лізло у вічі, на боку бовтався літровий емальований кухлик, де на дні червоніли маленькі ягідки.

- Онучко, ти дві у кухлик, а одну в роток складай, - бабця якраз давала настанови із малинозбирання.

Стояв ягідний час, саме такий, коли усяка господиня ретельно обриває налиті сонцем фрукти, щоб зварити з них найсмачніше у світі варення та зігріти родину літнім теплом узимку.

- Бабусю, але ж вони образили мене. Заховали мої капці у пісок, реготали та знущались, поки я їх шукала, - ковтаючи сльози, говорило засмагле та трохи розпатлане шаленим вітром дівчисько.

- А ти їх прости, – як завжди спокійно відповідала бабця.

І було в цьому спокої щось таке, що по краплі наповнювало океан упевненості в таких простих істинах та давало шанс на інше сприйняття будь-якої проблеми.

- Але ж вони наді мною насміхалися! Хіба Вам не жаль мене? Хіба Ви не любите мене? – продовжувало нити дівча.

- Я дуже люблю тебе, моє онучатко. Тому й кажу: Бог учив нас прощати і ти прости. А вони зрозуміють, може, трохи згодом, але обов’язково зрозуміють. У прощенні є спасіння твоєї душі.

Тоді це засмагле дівча із неодмінно збитими колінцями - своєрідним символом літніх сільських канікул, - ще плуталось у поняттях любові та жалю, та й не дуже розумілося на душі з хитромудрими операціями з її спасіння, але вже шукало відповіді на одвічні питання у своїй дитячій манері світосприйняття. І, забувши всі настанови бабці щодо технології збирання ягід, ковтало одну за однією налиту сонцем запашну малину разом із солоними сльозинками, що рясним дощем котилися з сіро-блакитних оченят прямісінько у кухлик. Воно вдихало густе липневе повітря, повне запахами літнього різнотрав’я, з присмаком старечої мудрості, яка неодмінно стане у пригоді в завтрашньому дні.

Ольга Пінчук

Фото Анатолія Матренко (Львів)

Трійка лялечок грудня

Я вже рідко займаюсь замовленнями, а більше стала працювати, так би мовити, на склад. Я зрозуміла, що замовлення мене обтяжують чіткими строками виконання та моїм острахом, що не вийде, не сподобається, не підійде, не вгадаю, і ще мільйон таких боюсьок та страшуньчиків. Тому замовлення тепер беру тільки якщо немає внутрішнього супротиву. Такий спосіб приніс гармонію в моє життя та збагатив Sewn Dreams новими образами без очікувань з боку клієнта та мене особисто. Я вже ділилась роботами Півників, а тепер покажу грудневих лялечок.

Їх народилось одразу троє. Та близнюками я їх не назву. Чимось подібні, а чимось ні. Перша - це Яринка з підсніжниками. Вона найзимовіша з усіх, але з вірою в дива та ніжністю весни у самісінькому серці.

До речі, про серця. У кожної лялечки вишите сердечко у відповідному місці. Так що любов у кожній дівчинці!

Тепер всі плаття знімаються. У Яринки є гетри, шапочка, шарфік та чобітки. Підсніжники з полімерної глини. А ще у кожної лялечки є сережки. Такі маленькі модниці!

Друге дівча - Олеся. Вона наштовхнула мене на роздуми про поняття "тут і зараз". Скільки часу ми знаходимось у такому стані? Ось щойно я пила чай, а думки літали у майбутньому, де живуть нові ляльки та ідеї. Це добре, що сьогодні саме так. А буває думки про майбутнє чи минуле приносять тривогу, яка отруює моє сьогодення, додаючи дисгармонію у цей момент "тут і зараз". В такі дні я не сідаю за шиття.

Колись на курсі психології нас вчили технікам буття, якими ми ніби-то калібрували свою систему сприйняття, повертаючи собі спокій, упевненність та баланс. І тепер вранці я намагаюсь згадати те вміння, щоб налаштуватись на новий день, в якому маленьке дівчисько вже дивиться на мене живими оченятами.

Тут і зараз в моєму пості манюня Олеся та її чудернацький балабон на милій шапочці.

Це дівчинка ранньої весни, коли бурульки тільки-но починають танути та з гуркотом падають з дахів будинків; весняні краплі відбивають свої мотиви по карнизам, а повітря застигає в очікуванні дива початку нового сезону.

Третя ж дівчинка  Ася, вже остаточна весна зі свіжим вітерцем нових надій та сподівань, з першими квітами після довгого зимового мовчання, з легкістю у втіленні бажань, з мріями, що не тільки зшиваються, але й неодмінно збуваються. Варто лише повірити в це та відкрити своє серце назустріч новому дню.

Зріст у всіх дівчаток приблизно 35 см. Ними можна бавитись діткам, адже, всі обличчя вишиті. Їх можна прати. Волосся можна розчісувати та заплітати. Також лялечки прикрасять інтер'єр оселі, або стануть надійною компаньйонкою у вашому авто. До речі, одна з таких дівчат вже рік катається в машині моєї замовниці.

А ще вони допоможуть вашим мріям збуватись. Але то вже інша історія, про яку трохи згодом.

На прощання зробила фото грудневих Sewn Dreams, бо всі вже віднайшли свої домівки.

Осінь - це...

Десь напроти Ржищева. Дніпро.

Осінь - це кристально чисте повітря, яке хочеться набирати величезною ложкою, насолоджуючись кожним подихом.

Осінь - це яскраві фарби, що надихають нас на неймовірні чудеса та розправляють крила назустріч мріям ...

Осінь - це бездонна мудрість, яку важливо зберегти в надійних куточках своєї душі.

І, звичайно ж, осінь - це золото сонячного промінчика, прихованого в долоньках, щоб потім було чим зігрівати себе довгими зимовими вечорами ...

А яка ваша осінь?

А літо де?

Воно завжди тікає від нас без надії на прощальні обійми, лишаючи після себе осінні рюмсання прохолодного дощу... Куди біжить ця найяскравіша пора року, що розмальовує наше життя різнобарвними фарбами нових подорожей, домашніх консервацій, довгих теплих ночей, веселих пікніків, серпневих зорепадів, вечірніх ігор у піжмурки із сонцем, що ховається за горизонт? Завтра кожен з нас прокинеться в осені та відчує прохолодний подих Королеви Листопадів...

Містер Лис у пошуках літа...

Проте, у нас завжди є шанс надійно законсервувати згадки про пригоди літа в банках своєї пам'яті, прокрутивши його неймовірні моменти, згадавши подаровані ним дрібнички, аби лишити в серці його сонячне тепло та ніжність, яку дарує нам ця пора.

Сонячне желе за родинним рецептом

І навіть якщо ваше літо стало таким, що поділило життя на "до" та "після", знайте, що в серці попри все завжди жевріє надія, чекаючи  на іскорку вашого бажання жадібно ковтати життя та крокувати своєю дорогою. Тож відкрийтесь вкотре долі та дозвольте їй вести вас у наступну пору. І пам'ятайте, що за черговим поворотом знову світитиме яскраве літнє сонечко! До зустрічі в осені!

Західні вітання сонечка над Дніпром

Пишите письма, друзья!

Эпоху почтовых пепеписок сменила повсеместная компьютеризация, вайберы, скайпы, мобильные телефоны. Сегодня для того чтобы пообщаться с человеком уже нет необходимости писать письма, ходить на почту, покупать марки и облизывая их, клеить на конверт, а потом с замиранием сердца ждать ответа в своем почтовом ящике. 

У меня было много эпистолярных друзей в домобильную эпоху. И я не только помню это сладостное чувство ожидания нового письма, но и до сих пор храню все письма в коробках. О чем мы тогда писали друг другу? О любви и новых поклонниках (не мудрено 15 лет-то)), о планах на будущее и мечтах, о чем-то сокровенном, чего не доверяли в живом разговоре, о смысле жизни в перемешку с молодежной чепухой и пустой болтовней о том, о сем. 

И вот недавно я получила настоящее письмо, которое вернуло меня в те времена... Картинками в сознании пролетели кадры той такой уже далекой жизни, и кажется, что это было так давно, что не могло быть с тобой. И только щемящее чувство радости и трепет возвращали к реальности, когда я разрывала конверт. А письмо прилетело из Беларуси - страны, к которой у меня особо теплые чувства, так как я там родилась! Письмо от Гали, с которой мы познакомились в блоге, и она сама из Украины. В конверте была открыточка. Такая легкая, весенняя, и уносящая вдаль к новым горизонтам. И я так рада этому письму, что не могу передать словами. Это словно ТВ встретился со старым другом, которого не видел тысячу лет! 

Спасибо тебе, Галочка, ты подарила мне прекрасные мгновения и утеплила мою душу приятными воспоминаниями! И открытка просто чудесна!!!

Так что пишите письма, друзья! Это прекрасно!

А вы получаете или пишите письма?

Между небом и землей или дело было на высоте!

А мы были на Дне рождении, который прошел на ВЫСОТЕ! И не только потому что было все отлично организовано, а еще и потому, что было это в буквальном смысле на высоте - на крыше дома. 

Вечеринка называлась "Между небом и землёй". С крыши дома в 27 этажей жизнь со всеми её обыкновенно-необыкновенными буднями и праздниками, как на ладони. 

Вид на Оболонскую Набережную Киева с крыши дома

А еще, как сказала одна гостья, здесь хороший обзор горизонтов... Горизонтов новых возможностей, новых побед и удач. 

И пусть в Киев неожиданно ворвалась настоящая осень со свинцовыми тучами, моросящим дождём и пониженными температурами, нам было тепло и весело где-то там между небом и землёй. Еще раз убедилась, что погода не за бортом, а в душе! 

Вот в таком чудесном месте мы поздравляли именинницу и баловались вкусняшками в воскресенье. Это для этого праздника я и шила в подарок сумочку Анфиску. А какой у вас был самый необычный День рождения или праздник?

Где живут закаты

Разморенный солнцем день катился за горизонт. 

Легкий ветерок приносил долгожданную вечернюю прохладу. 

Ночь на правах хозяйки положения начинала плести свои сети, надежно припрятывая солнце в своих подземельях. День сопротивлялся, не желая идти на покой. Ведь он еще может согреть всех своим теплом, в нем еще достаточно силы для новых идей... да, и свет еще не погас... 

Ночь была непреклонна, зажигая холодные огни над городом. Она была уверена в своей победе. 

День догорал, в неравной схватке пуская в ход свое последнее оружие... Яркое закатное солнце разрисовывало небо невероятными красками, унося с собою дневные заботы, оставляя терпкое послевкусие своего присутствия. 

Разливаясь пестрым закатом день как-будто спрашивал у всего живого:

- А вы сегодня были счастливы?

То тут, то там раздавались ответы. Листва деревьев тихо шелестела в благодарность за подаренный свет, птицы умолкали, переполненные счастьем за возможность исполнять свои трели днем, река как-будто замедляла свой ход, говоря спасибо за насыщенный день... 

Соседская кошка Муся сладко потягивалась, преклоняя свою голову перед Его Величеством Днем. Природа была единогласна в своем ответе. И только человек метался меж двух огней, укладывая разношерстные впечатления в свою котомку. 

От печальных дум, грустных мыслей и повседневных забот, котомка становилась невероятно тяжелой. Ночь не принимала таких путников, мучая их бессонницей. День не отпускал их, задавая все тот же вопрос:

- А вы сегодня были счастливы?

- Еще нет... 

- Тогда поторопитесь... Этот день заканчивается!

Историю отправляю в Коллекцию летних впечатлений

И в Галерею "Давайте Дружить"


П.С. Спонсор невероятных закатов дача и Днепр ;)

Где живет вдохновение...

Творчество, подобно ветру, с одной стороны наполняет тебя своей энергией, придает сил, унося вдаль к новым идеям, мечтам и планам.... и в тоже время - это полная отдача этих самых сил, которые улетучиваются в работы, передавая им твое счастье, любовь, радость... вот почему я не шью, когда мне грустно... слишком велика ответственность перед работой и теми, кому она достанется!

Ведь в игрушку вкладываешь гораздо больше, чем указано на этикетке - 100 % хлопок, холлофайбер.... в нее вкладываешь частичку себя, которую потом по всем законам Вселенной нужно обязательно вернуть на место. И чтобы восстановить энергетические балансы, я отправляюсь на поиски мест, где живет вдохновение. А оно обычно очень близко, совсем рядом - вдохновение вокруг. Важно просто освободить место в душе и обратить на него внимание! И вот вдохновение уже распускается внутри тебя, как бутон фантастического цветка, сияет на солнце, привлекая к себе трудолюбивых пчелок, раздаривая новые идеи и мечты...

Меня вдохновляет природа. Я люблю остановить поток мыслей о завтра и вчера, и просто прислушаться к ветру, гуляющему в густой листве деревьев, наблюдать за пчелками, жужжащими над цветущим садом, за жучками, деловито снующими под ногами, за муравьями, работающими не покладая лапок на благо своего муравьиного сообщества...

Мое вдохновение среди прочих мест обитает также и у нашего озера возле дома. Тут живут золотые рыбки, которые (я уверена!) исполняют желания, шумные утки, то и дело развлекающие себя задорными полетами над водой, мудрые черепашки, самая большая из которых частенько греется на солнышке возле домика, водяные крыски... и разноцветные мячики Гошанчика. Гошик (собака-одевака и узнать о нем подробнее можно ТУТ) любит загнать мячик прямехонько в озеро, чтоб потом мне было чем себя развлечь, выдумывая новые трюки и способы, чтобы достать очередного купальщика и не дать искупаться бабачке. А ещё, судя по наличию рыбаков поутру, тут живут караси. Правда, в ведрах рыбаков они замечены не были. Может они тоже в курсе, что золотые рыбки из нашего озера исполняют желания и охотятся только на них??

Озеро возле дома

История одного поиска из семейного архива

Фотография моего двоюродного дедушки вместе с наградными листами бережно хранилась в доме моей бабушки в рамочке под стеклом. Иногда я подставляла стул, чтобы залезть повыше и рассмотреть все детали, и в который раз проследить по наградным листам боевой путь дедушки. Мы знали, что он погиб, но совершенно не знали, где он похоронен. Дальше публикую историю от моего папы, который нашел могилу своего дяди. 

Мы благодарим всех тех, кто помог в этих поисках и приблизил к желанной цели. 

История одного поиска

Возможно, рассказанная история поможет в поиске тысяч других воинов, не вернувшихся домой с поля боя.

Загребельный Иван Михайолович

О нашем дяде Загребельном Иване Михайловиче, 1925 года рождения, уроженце села Подгороднее (ныне с.Новопавловка) Межевского р-на Днепропетровской обл., мы слышали много рассказов от его мамы (нашей бабушки Серафимы), а также от его родных сестер Анны и Веры.

Вот один из них:

"Когда началась война, мы жили в с. Подгороднее и оказались на оккупированной территории. Во время оккупации Галю должны были отправлять на работу в Германию, но Ваня сказал, что он отправится вместо нее, мол он пошустрее и поэтому сможет сбежать.

Неизвестно, каким образом ему удалось решить вопрос с подменой, но он все-таки был отправлен в Германию вместо своей сестры в этом поезде, а потом километров за 200 от дома ему удалось сбежать и вернуться домой пешком. Через неделю после освобождения села советскими войсками (село освободили 10 сентября 1943 г.) он ушел на фронт. Ему едва исполнилось 18 лет…

В нашем семейном архиве хранятся боевые награды: медаль «За отвагу» и Орден Великой Отечественной войны ІІ степени, а также документы и Благодарности за взятие Херсона, Очакова, Одессы. А в «Книге памяти Украины» имеется короткая запись:

«Дніпропетровська область, TOM IX, Межівський район,
Полеглі в боях, загиблі та померлі від ран

Загребельний Іван Михайлович

1918 р. Українець. Мол. лейтенант. Помер від ран 08.02.1945 р. Похований: Німеччина.

Номер анкеты: 988814

Дата рождения          1918»

(см. http://memory.dag.com.ua/browse.php?5515&page=720      стр.25)

Год рождения в «Книге памяти» указан неправильно.

Поэтому было желание выяснить причину таких неточностей, а также найти точное место захоронения нашего дяди.

С появлением Интернета реализовать это стало возможно.

Шаг 1.

Наш поиск начался с отправки запроса на форуме сайта www.pobeda1945.su

16/11/2011

«В семейном архиве есть временное удостоверение №333217 о награждении младшего лейтенанта Загребельного И.М. орденом Отечественной войны второй степени приказом войскам 32 стрелкового Берлинского корпуса № 018/... от 24.02.1945 Орден №814567 Подписано командиром 30-й Отдельной Стрелковой Херсонской орд. Ленина Краснознаменной орд. Суворова бригады генерал-майором Дорофеевым 17.09.1946»

На наш запрос на форуме откликнулись Владимир Сухачев:

«…На орден «Отечественной войны» II степени есть наградной лист на http://podvignaroda.ru/ , можете там его посмотреть. Если не удастся скачать, я вам помогу. Попробуйте обратиться в Ленинградский военно-медицинский архив, там хранятся документы госпиталей. Контакты этого архива можно найти в интернете. По данным в ОБД http://obd-memorial.ru/ Загребельный Иван Михайлович 1925г.р., 295 СД 1042 СП, мл. лейтенант, умер от ран 03.1945г. Мать – Загребельная Серафима П. Межеской р-н, с. Подгорное, Днепропетровской обл. Приказ об исключении из списков ГУК ВС от 14.06.1946г»

и Светлана Фролова:

«... Вы, наверное, на сайте "Подвиг народа" уже видели наградной лист и описание подвига Вашего дяди и знаете, что он служил в 1042 сп 295 сд, был тяжело ранен 02.02.45г. и доставлен в 337 ОМСБ 295 сд. Согласно Книги погребения 337 ОМСБ 295 сд Загребенный (фамилия записана с ошибкой) Иван Михайлович,1925г.р., Днепропетровская обл., Межевский р-н, призван 19.01.43г.) умер от ран 08.02.45г. Указано место захоронения в Германии и даже название сквера, но уж очень мелко и неразборчиво написано. Я попытаюсь разобраться, а копию страницы из госпитальной книги, на которой под №199 указан Ваш дядя, отправляю Вам.»

«…удалось прочитать следующее: Загребенный (т.е.Загребельный) Иван Михайлович похоронен -" с.Дюршрадунг (Дюренрадунг), обл.Лансберг(?), Вокзальный сквер, северный угол, могила 8, ряд 1, место №3". Возможно, это округ города Ландсберг на востоке Германии, который после войны был передан Польше. Сейчас Ландсберг - это город Гожув-Велькопольски.»

Информация на сайте http://www.podvignaroda.mil.ru/

Номер записи в базе данных: 22976407

Информация о наградах: приказ о награждении, наградной лист

Наградной лист

Удостоверение

Шаг 2.

Дальнейшие поиски были направлены на определение названий населенных пунктов в современной Польше, соответствующих немецким названиям населенных пунктов, которые были указаны в Книге погребения 337 ОМСБ 295 сд.

На наш запрос на форуме сайта www.pobeda1945.su :

«Кто может подсказать, где взять подробную карту 1945 года района г.Ландсберг (ныне польский город Гожув-Велькопольский) для поиска населенного пункта Дюршрадунг (Дюренрадунг)?»

откликнулся Георгий:

«... Подробные немецкие карты на http://igrek.amzp.pl/mapindex.php?cat=TK25 , смотрите Ландсберг в квадрате 3257.»

«Здравствуйте, Георгий! Спасибо большое за ссылку на карту. Кажется, мы нашли, что искали: между Ландсбергом и Витницей (западнее по ж/д) находятся селения Dollensradung и Duhringshof. Скорее всего, что 337 ОМСБ во время стремительного наступления в ходе Висло-Одерской операции перебазировался на запад на Берлин из Дюрингсхофа в Долленсрадунг и у того, кто делал запись в Книге погребения, получилось (возможно от недосыпания) что-то среднее между этими названиями и он записал "с.Дюренрадунг". Поэтому захоронение нужно искать в селении Dollensradung (на современной карте Польши - Nowiny Wielkie).»

Таким образом, мы узнали, что могилу нашего дяди нужно искать не в Германии, как было записано в «Книге памяти Украины», а в Польше в населенном пункте Nowiny Wielkie.

 Шаг 3.

Далее нужно было найти человека в Польше, чтобы сделать фото могилы в селении Nowiny Wielkie.

И снова нам помогла Светлана Фролова:

«Совершенно случайно мне удалось найти в интернете сайт www.jazzkosch.livejournal.com ("Неизвестный Остбан") - это фотоотчет о путешествии по старой немецкой дороге Остбан, построенной в 1866 году и соединяющей Берлин и Кенигсберг. Она функционирует до сих пор. Авторы сайта, молодые ребята едут из Берлина в Калининград через Польшу и фотографируют все станции. Под каждой фотографией есть комментарии, указаны польские и бывшие немецкие названия станций. Есть на сайте (лист 4) фото Гожува-Ландсберга, ст.Богданец(Дюрингсхоф) и фотография ст.Новины-Великие (нем.Делленсрадунг - Вам это ничего не напоминает?). Конечно, немецкое название снова исковеркано (со слов машиниста), но я уверена, что это - именно та станция, где у вокзальчика, в сквере были похоронены  умершие от ран бойцы 295 сд. Привокзальный сквер существует и сейчас (причем, только на этой станции), а если посмотреть увеличенное изображение, то мне кажется, что сквозь ограду видны невысокие прямоугольные вертикальные надгробия (см. прикрепленный файл).

 Таким образом, если не было перезахоронения, то адрес захоронения Вашего дяди следующий: Польша, Любушское воеводство, Гожувский повят, ст.Новины-Великие, Привокзальный сквер. И если у Вас когда-нибудь появится возможность побывать на могиле дяди, Вы уже точно знаете на какой станции Остбана Вам надо выходить. С уважением, Фролова Светлана»

Вокзал и Вокзальный сквер в с. Долленсрадунг (Dollensradung), область Ландсберг на Варте, Германия
(ныне с. Nowiny Wielkie, Польша)

Пришлось в Интернете найти автора этого фото Тараса Кошмана из Одессы и он любезно согласился выслать оригинальное более качественное фото этой станции, где просматривается сквер, и при его увеличении оказалось, что на бетонном заборе нарисованы рисунки граффити (а нам показалось, что это мемориальные плиты).

После этого мы обратились за помощью к пану Войцеху из Гданьска (он на сайте "Форум поисковых движений" помогает в поиске захоронений советских воинов, погибших на территории Польши) и получили от него сообщение:

«В деревне Dollensradung - Nowiny Wielkie сейчас нет военных могил. После войны из этого района проводили перезахоронения на военное кладбище в г. Gorzow Wielkopolski - Гожув Велькопольски .

Таким образом, направление нашего поиска изменилось: могилу нашего дяди нужно искать не в населенном пункте Nowiny Wielkie, а в городе Gorzow Wielkopolski.

Шаг 4.

Далее нужно было найти список солдат, захороненных на кладбище в городе Gorzow Wielkopolski.

По поиску в Интернете нам помогла Светлана Фролова:

«На данный момент среди сайтов на русском языке существует только один поисковый сайт (www.ipc.antat.ru), в сводной базе которого имеются 3 источника данных о советских воинах, похороненных в Польше:

1. Книга Памяти советских воинов, похороненных в Польше (Книга Януша Пшимановского) - много неточностей и ошибок;

2. Данные АПН (на основе Книги Пшимановского);

3. Данные Польского Красного Креста (ПКК) -  самый достоверный источник, но база неполная (чуть больше 82 тыс.).

К сожалению, по Загребельному Ивану Михайловичу в этих источниках информации не оказалось. … Досадно, что нет информации по Вашему дяде; возможно, не сохранилась табличка на могиле.

С уважением, Фролова Светлана.»

Также параллельно к этому поиску подключилась Lidia Debowska из Варшавы, которая помогла отправить запросы (на польском языке) в администрацию кладбища в Gorzow Wielkopolski с указанием различных вариантов написания фамилии:

ZAGRIEBIELNYJ/ZAGREBELNI/ZAGREBENNI Iwan Michajłowicz.

К сожалению, на эти запросы были получены отрицательные ответы.

Следовательно, в списках имен солдат, захороненных на кладбище в городе Gorzow Wielkopolski, нашего дяди не оказалось.

Этот вывод привел к мысли, что Загребельный Иван Михайлович был перезахоронен на кладбище в городе Gorzow Wielkopolski, как один из неизвестных солдат.

Шаг 5.

Нужно было, чтобы в офисе Польского Красного Креста подтвердили, что Загребельный Иван Михайлович был перезахоронен на кладбище в городе Gorzow Wielkopolski, как один из неизвестных солдат.

Был отправлен запрос в офис Польского Красного Креста в Варшаве.

Также к поиску было подключено еще одно из наиболее авторитетных учреждений в Польше по вопросам II мировой войны:

Office: Rada Ochrony Pamięci Walk i Męczeństwa,

Address: ul. Wspólna, 00-926 Warszawa.

Person: Piotr Bartnik,

В результате поисков и продолжительной переписки 22 января 2013 года было получено письмо следующего содержания:

22/01/2013

 «Иван Михайлович Загребельный вписан в список солдат КА

похороненных на военном кладбище в Гожове Велькопольским, могила но 246

С уважением, Piotr Bartnik

Шаг 6.

Нужно было найти человека в Гожув-Велькопольском, который бы смог сделать фото могилы.

На нашу просьбу откликнулся Robert Kowalski, который проживает недалеко от мемориального захоронения в Гожув-Велькопольском. Он вместе со своей дочкой любезно согласился сделать фото (дата фото 28.01.2013), а также возложил на могилу цветы.

Также на спутниковой фотографии кладбища он отметил красным пятном точное место могилы № 246. (http://www.sprzataniegrobowgorzow.pl/mogila-nr-246/).

А в октябре 2013 года, через 68 лет после окончания войны, имя Загребельного Ивана Михайловича (Zagriebielnyj I.M.) было добавлено в списке на мемориальной доске, могила 246.

Воинское кладбище в городе Гожув-Велькопольски (Gorzów Wielkopolski).

Номер захоронения в ВМЦ: З48-166

Могила 246, где похоронен Загребельный И.М.

Надгробная табличка

На воинском кладбище в 191 братской и 135 индивидуальных могилах похоронены военнопленные немецкого лагеря Woldenberg II C / Dobiegniew, 3709 советских воинов, воины Войска Польского, погибшие при освобождении Польши. Всего захоронено 5918 воинов, из них известных 2625. Кладбище находится в пределах административных границ города Гожув-Велькопольски. Оно имеет прямоугольную форму, с четким симметричным расположением аллей, дорожек и хозяйственных построек. Площадь захоронения 31891 кв м. Кладбище окружено кирпичной стеной со стороны улиц Черешневой и 9 Мая и забором из стальных профилей со стороны улицы Вальчака. Фасад входа изготовлен из клинкерного кирпича. Со стороны улицы Вальчака имеются ворота из металлоконструкций. От ворот среди множества памятников из песчаника, воздвигнутых в честь воинов, погибших во Второй мировой войне, идет асфальтированная дорожка к центральной 6-метровой стеле с рельфными красной зыездой и польским крестом. На левой стороне кладбища установлены памятники в виде горизонтальных прямоугольных блоков, облицованных керамической плиткой, посвященные военнопленным погибшим в лагере Woldenberg II C / Dobiegniew. Реконструкция памятника проведена в 1988 году. На воинском кладбище в 191 братской и 135 индивидуальных могилах похоронены военнопленные немецкого лагеря Woldenberg II C / Dobiegniew, 3709 советских воинов, воины Войска Польского, погибшие при освобождении Польши. Всего захоронено 5918 воинов, из них известных 2625. Кладбище находится в пределах административных границ города Гожув-Велькопольски. Оно имеет прямоугольную форму, с четким симметричным расположением аллей, дорожек и хозяйственных построек. Площадь захоронения 31891 кв м. Кладбище окружено кирпичной стеной со стороны улиц Черешневой и 9 Мая и забором из стальных профилей со стороны улицы Вальчака. Фасад входа изготовлен из клинкерного кирпича. Со стороны улицы Вальчака имеются ворота из металлоконструкций. От ворот среди множества памятников из песчаника, воздвигнутых в честь воинов, погибших во Второй мировой войне, идет асфальтированная дорожка к центральной 6-метровой стеле с рельфными красной звездой и польским крестом. На левой стороне кладбища установлены памятники в виде горизонтальных прямоугольных блоков, облицованных керамической плиткой, посвященные военнопленным погибшим в лагере Woldenberg II C / Dobiegniew. Реконструкция памятника проведена в 1988 году.

Шаг 7. 

В недалеком будущем планируем с семьей посетить могилу нашего дяди в Гожув-Велькопольском.