неділя, 22 березня 2015 р.

Дорогами України. Один день з Житомирщиною по слідам Терещенків

Продовжую серію постів "Дорогами України". Сьогодні розповідь про один день з Житомирщиною. Поїздка була ще 2009-го року. Маршрут складався в основному палацово-замковий. Тож побачили чимало рештків історичного минулого, і досить привабливі функціонуючі місця.

Взагалі-то відновити в пам'яті маршрут було надважко! Я дивилась світлини і розуміла, що зовсім не знаю, де то є ))) Отакої! Раніше мене в дві години ночі збуди і спитай про який-небудь замок у хащах лісових, я не те, що детально опишу, ще й історій пару на додачу розкажу. Тож напруживши всю свою пам'ять, я відновила маршрут:

Верхівня (маєток Е. Ганської) - Андрушівка (маєток Терещенків) - Стара Котельня (з не менш старим костелом) - Червоне (з готичним замком Грохольских, а згодом Терещенків) - Бердичів (з костелом) - Турчинівка (маєток Терещенків) - Денеші (руїни замку Терещенків)




Що цікаво. Верхівня знаходиться всього в декількох кілометрах від села, де живе та садить картоплю бабця мого чоловіка. Тепер розумієте, чого ми тули попхались? Бо Оля страшенно "любить садокартоплекопання" )) Від тої страшенної любові на мене нападає жага до звеселяння та постає необхідність в екшені )) Зустріч із замками та романтичними руїнами як раз підходить під моє розуміння процесу екшену. 

Розпочинали ми о 10-ій ранку у Верхівні, а закінчили надвечір о 17-30 в Денишах. Тобто це маршрут як раз на один день.

Отже, Верхівня - палац польских шляхтичів Ганських, з яким свого часу кохання віртуозно поєднало Оноре де Бальзака. 


Палац Ганських у Верхівні (Житомирська обл.)


Палац повністю побудований руками кріпаків. Навіть ось цей рівчак з перекинутим через нього місточком зробили кріпаки, яких, до речі, граф Ганський мав 3000 осіб.



Подейкували, що пан Ганський - хазяїн маєтку, мав крутий норов і за одне випадкове вбивство пташечки відправив одного з підлеглих на солдатщину на 25 років. 

З іншого боку палац виглядає сьогодні так, ніби це зовсім інше місце (переглядаючи фото через 6 років я не впізнала його).


Палац Ганських у Верхівні
Я не буду переповідати історію кохання Бальзака та Евеліни Ганської, бо для поглиблення своїх знань є більш поважні джерела. Скажу тільки, що сьогодні у стінах палацу поселився агроколедж... і це найчастіше поєднання на території України. У багатьох палацах, в яких мені доводилось побувати, обов'язково вивчають сільске господарство. Ох, любить же воно палацову архітектуру. Та не дивлячись на переорієнтування, місцеві активісти все ж таки створили тут кілька меморіальних кімнат на честь відомого письменника. Тож ми бачили і стіл, і підсвічники, і багато різних речей, до котрих торкалась рука метра слова. У сьогоднішній актовій, а колись бальній залі ще збереглась ліпнина.



Біля палацу є родова усипальня Ганьских.


Усипальня родини Ганських
Так, познайомившись з бальзаківскими місцями, ми попрямували далі.

А далі була Андрушівка, яка стала відомою завдяки цукрозаводчикам Терещенкам. Проте палац було збудовано не ними, а Бержинськими - попередніми власниками цього села. За Терещенків Андрушівка набуває нового значення, адже, у 1848 р. тут зводять перший в краї  цукровий завод. Палац зберігся досить добре. І навіть увійшов до сторінок революційної історії за рахунок організованного в його стінах штабу Першої кінної армії. А сьогодні там розмістилась середня школа.



Палац в Андрушівці

Далі по плану була Стара Котельня. Чому? Бо як виявилось, це один з найдавніших населених пунктів України, що 9 разів згадується у літописах 12 ст. Проте головною метою був все ж таки костел Антонія Падуанського, який було закладено місцевим жителем Антонієм Прушинським у 1786 р.


Костел Антонія Падуанського в Старій Котельні

Костел Антонія Падуанського в Старій Котельні

Костел Антонія Падуанського в Старій Котельні

Костел Антонія Падуанського в Старій Котельні

Насолодившись напівзруйнованною чарівністю цього місця, походивши кругом костелу по пагорбу старослов'янського городища над річкою Гуйвою, ми вирушили далі.

А далі були знову пани Терещенки з замком у селі Червоне, що мене вразив до глибини душі, як любительку всякої готичності. 


Замок у с. Червоне

Отак, у звичайнісенькому селі стоїть красень замок, що дивиться з глибини віків своїми спорожнілими шибками... від того колючого погляду трохи млосно... Щоправда, додавали напруги місцеві монахині, під юрисдикцію котрих і передали цю споруду. Вони явно не дуже були раді нашому приїзду, і всім своїм виглядом намагались нам це показати. 


Замок у с. Червоне

Проте колись цей маєток належав польским шляхтичам Грохольським, які згодом продали його Терещенкам. А ті, як водиться, збудували у селі цукровий завод )) Ну, любили вони життя підсолодити.


Замок у с. Червоне
Федір Терещенко захоплювався авіамоделюванням. Тому створив тут щось, накштаклт авіаклубу, в якому тренувалась у той час перша жінка льотчиця-випробовувальниця  Л. Галанчикова. А Петро Нестеров, чиїм іменем названа одна з фігур вищого пілотажу, служив в його авіаційних майстернях. І нібито тут свою першу "петлю" Нестеров виконав у 1912 р. під час випробовування одного з літаків.

Зберігся тут фонтан тих часів.



Тут ми навіть віднайшли вхід в ту частину замку, яку зовсім закинули, навіть місцеві монахині. Там пофарбовані стіни у стилі радянського кутюра (половина блакитне - половина побілка). А ще все валиться... Проте, не будемо про сумне. Бо далі на нас чекав Бердичів разом з костелом босих кармелітів, в якому хрестили англійского письменника Дж.Конрада.


Костел босих кармелітів у Бердичеві та річка Гнилоп'ять



Костел босих кармелітів у Бердичеві

Маріїнський костел



Ще там був костел Святої Варвари, де вінчались Бальзак та Евеліна Ганська, а Шопен свого часу вивчав гру на струнних інструментах. Проте фото у мене не збереглось. Отаке, цікаве місто над річкою Гнилоп'ять. До речі, про річку. Кажуть, що її дно усіяне скарбами. Правда то чи ні ми перевіряти не стали, зважаючи на назву річки, тому повірили на слово і попрямували далі.

А далі була Турчинівка з палацом, який розпочав будувати Федір Терещенко, а закінчила його дочка Наталя Уварова (дружина графа Сергія Уварова). Це було щось типу літньої резиденції для сімейства. Після Жовтневої революції Наталя втратила чоловіка та перебралась з його помістя в Ємельчіно (Житомирська обл.) до Турчинівки. Жила там сама, скромно. А в 1918 р. за нею прийшли - арештовувати. Коли вона відкрила двері, то її прийняли за служницю (вона була одягнена у просте плаття) і попросили позвати хазяйку. Що пані Наталя і зробила. Вона вийшла через чорний хід, осідлала коня і більше її в Турчинівці ніхто не бачив. І вже багато років потому історики дізнались, що тоді вона зуміла дістатись до Парижу, чим зберегла собі життя.


Палац Н. Уварової в Турчинівці

Палац Н. Уварової в Турчинівці
Зараз в палаці знаходиться сільхоз профтехучилище.

Останнім пунктом нашої одноденної програми був палац, а вірніше його руїни, що навіювали романтичний настрій, купаючись у променях передзахідного сонця.

Отже, Дениші. Дуже гарне місце! І мали ж смак при виборі місцин для палаців ці цукрові магнати! Проте, в 19 ст. привабловості Денишам додавав ще й статус розвиненого промислового центра. Згідно однієї з легенд, підлога у палаці була викладена золотими монетами. Коли цей факт став відомим царю, той неприємно здивувався, бо люди буквально топтали державні герби з його зображенням ногами щодня. Не порядок! Тож подейкують, що Терещенко після того наказав  поставити всі монети на ребро. Та перевірити нам цього не вдалося, бо всі розкоші зникли задовго до нашого приїзду ... зразу після революції.  А нам залишилось лиш це:


Палац Терещенків, Дениші



Палац Терещенків, Дениші

Палац Терещенків, Дениші

Палац Терещенків, Дениші
 І фінальне фото на пам'ять

Палац Терещенків, Дениші

Ще розповіді із серії "Дорогами України" тут:

Дорогами України. Від Києва до Сум - Густиня, Сокиринці