З дитинства любила збори в дорогу! І всю цю метушню з валізами, зубними щітками, речами...
З батьками ми відкривали невідомі сторінки історії, нанизучи міста та села, наче намистини на тоненьку ниточку сімейного життя. А зустрівши, майбутнього чоловіка, я стала подорожувати разом з ним.
Давно вже хотіла записати все, що бачила, систематизувавши та узгодивши з історичними викладками... адже, все забувається... Тож спробую почати низку розповідей "Дорогами України" про наші подорожі рідною землею. Можливо, комусь вони стануть у пригоді при плануванні чергового вікенду, як колись мені безліч блогів та сайтів з інформацією та світлинами пам'яток.
Це було восени 2008-го. Дорога Київ-Суми була звичною трасою для чоловіка, адже в Сумах жила бабуся, проте для мене, це було щось неймовірне! Я вперше їхала туди. Від очікування гуркотливого машинного шуму щеміло всередині, а в повітрі вже відчувався аромат пригод.
І недарма, від Києва до Сум виявилось кілька цікавих місць. Перше з них - це Свято-Троїцький жіночий монастир в Густині.
Сама Густиня настільки маленька, що налічує всього тільки 150 проживаючих там осіб, а започаткувала свою історію від монахів з гори Афон Йоасафа та Афанасія. Саме вони заснували тут чоловічий монастир у 1600 р. Поступово він перетворився в один з найбільших козацьцих монастирів. Спочатку це були дерев'яні споруди, проте після низки пожеж було розпочато закладення мурованих стін.
Легенда говорить, що відчуваючи свою смерть козаки йшли доживати вік у монахи, і смерть відступала, даруючи багато днів життя. Тож козаки розповідали про цілюще повітря та живу воду в цих місцях.
А ще тут бував Тарас Шевченко, про що й зазначив у своєму творі "Музикант", закликаючи подорожніх прийти до цього "райського місця".
В інтернеті знайшла одну з його гравюр, присвячену монастирю.
На сьогодні - це один з найбільш збережених козацьких монастирів. Його двічі закривали - перший раз при Катерині ІІ, а другий раз за радянської влади, яка влаштувала тут колонію для малолітніх злочинців, а потім психоневрологічний диспансер, що проіснував до 1991 р. Нині Густинський монастир є жіночим.
Ми потрапили до нього як раз під час реставрації.
Як дістатись до Густині: краще на машині )) траса Київ-Суми-Юнаківка Н-07. Звернути по вказівнику на Густиню.
Після Густині ми мали намір побачити Сокиринці. Тим більше, що інтернет обіцяв там родове помістя козацького роду Галаганів як найбільш характерний приклад палацової архітектури Лівобережжя кінця 18-го поч. 19-го ст. Во як ))
Тож природня цікавість взяла гору і ми звернули з траси на Сокриниці.
Сокиринці зустріли нас ось таким входом
По зеленій доріжці з посадженими обабіч зелененькими рослинами (туї??? не дуже я пам'ятаю, що саме то було) ми потрапили ближче до самого палацу.
Згідно історичних фактів у 1830-их роках тут за наказом вищезазначеного пана Галагана було закладено палац, парк, альтанку та готичний місток. У свій час цей палац славився серед діячів мистецтва та культури. Його називали "Українським Парнасом". Тут збиралося чимало відомих постатей того часу - Т. Шевченко, М. Лисенко, О. Вересай). Останній був сліпим кобзарем і на його честь навіть є пам'ятник:
З іншого боку палац виглядає дуже цікаво.
Вхідні східці прикрашають дві статуї богинь - Гери та Цецери
Проте, одній пощастило значно менше... Футбольні баталії, що точилися між підлітками на палацовому подвір'ї так вразили богиню, що вона втратила голову в буквальному сенсі.
Палац почав занепадати після революції. Спочатку він відійшов до військового госпіталю, а потім до агрошколи. Сьогодні тут навчаються учні професійного аграрного ліцею.
Насолодившись видами палацу, ми пішли вглиб парку. І там знайшли альтанку.
А ще трохи далі в лісових хащах, що раніше були шедевром ландшафтного дизайну в англійському стилі, ми віднайшли руїни неоготичного місточка.
Ще трохи прогулявшись парком ми задоволені повернулись назад, і поїхали до Сум. Суми... проте, це вже зовсім інша історія!
Тож, сама була і раджу вам! Подорожуйте країною!
Продовження розповідей про подорожі із серії "Дорогами України" читайте тут:
Дорогами України. Один день з Житомирщиною
З батьками ми відкривали невідомі сторінки історії, нанизучи міста та села, наче намистини на тоненьку ниточку сімейного життя. А зустрівши, майбутнього чоловіка, я стала подорожувати разом з ним.
Давно вже хотіла записати все, що бачила, систематизувавши та узгодивши з історичними викладками... адже, все забувається... Тож спробую почати низку розповідей "Дорогами України" про наші подорожі рідною землею. Можливо, комусь вони стануть у пригоді при плануванні чергового вікенду, як колись мені безліч блогів та сайтів з інформацією та світлинами пам'яток.
І недарма, від Києва до Сум виявилось кілька цікавих місць. Перше з них - це Свято-Троїцький жіночий монастир в Густині.
Отже, тур вихідного дня - Київ - Густиня - Сокринці
 |
| Троїцький собор |
Сама Густиня настільки маленька, що налічує всього тільки 150 проживаючих там осіб, а започаткувала свою історію від монахів з гори Афон Йоасафа та Афанасія. Саме вони заснували тут чоловічий монастир у 1600 р. Поступово він перетворився в один з найбільших козацьцих монастирів. Спочатку це були дерев'яні споруди, проте після низки пожеж було розпочато закладення мурованих стін.
 |
| Макет монастиря |
Легенда говорить, що відчуваючи свою смерть козаки йшли доживати вік у монахи, і смерть відступала, даруючи багато днів життя. Тож козаки розповідали про цілюще повітря та живу воду в цих місцях.
А ще тут бував Тарас Шевченко, про що й зазначив у своєму творі "Музикант", закликаючи подорожніх прийти до цього "райського місця".
В інтернеті знайшла одну з його гравюр, присвячену монастирю.
 |
| Акварель Т. Шевченка |
На сьогодні - це один з найбільш збережених козацьких монастирів. Його двічі закривали - перший раз при Катерині ІІ, а другий раз за радянської влади, яка влаштувала тут колонію для малолітніх злочинців, а потім психоневрологічний диспансер, що проіснував до 1991 р. Нині Густинський монастир є жіночим.
Ми потрапили до нього як раз під час реставрації.
 |
| Вхідна брама до монастиря |
 |
| Миколаївська церква |
Після Густині ми мали намір побачити Сокиринці. Тим більше, що інтернет обіцяв там родове помістя козацького роду Галаганів як найбільш характерний приклад палацової архітектури Лівобережжя кінця 18-го поч. 19-го ст. Во як ))
Тож природня цікавість взяла гору і ми звернули з траси на Сокриниці.
Сокиринці зустріли нас ось таким входом
По зеленій доріжці з посадженими обабіч зелененькими рослинами (туї??? не дуже я пам'ятаю, що саме то було) ми потрапили ближче до самого палацу.
 |
| Палац Галаганів у Сокиринцях |
Згідно історичних фактів у 1830-их роках тут за наказом вищезазначеного пана Галагана було закладено палац, парк, альтанку та готичний місток. У свій час цей палац славився серед діячів мистецтва та культури. Його називали "Українським Парнасом". Тут збиралося чимало відомих постатей того часу - Т. Шевченко, М. Лисенко, О. Вересай). Останній був сліпим кобзарем і на його честь навіть є пам'ятник:
 |
| Пам'ятник кобзарю О. Вересаю |
З іншого боку палац виглядає дуже цікаво.
 |
| Палац Галаганів у Сокиринцях |
 |
| Палац Галаганів у Сокиринцях |
Вхідні східці прикрашають дві статуї богинь - Гери та Цецери
Проте, одній пощастило значно менше... Футбольні баталії, що точилися між підлітками на палацовому подвір'ї так вразили богиню, що вона втратила голову в буквальному сенсі.
Палац почав занепадати після революції. Спочатку він відійшов до військового госпіталю, а потім до агрошколи. Сьогодні тут навчаються учні професійного аграрного ліцею.
Насолодившись видами палацу, ми пішли вглиб парку. І там знайшли альтанку.
 |
| Альтанка в Сокиринцях |
 |
Тож, сама була і раджу вам! Подорожуйте країною!
Продовження розповідей про подорожі із серії "Дорогами України" читайте тут:
Дорогами України. Один день з Житомирщиною
Немає коментарів:
Дописати коментар