Велика білоруська подорож

Сьогодні розповім про подорож до країни, в якій я народилась - Білорусії. Ця подорож була спонтанною, тим не менше виявилась дуже цікавою та насиченою відкриттями.

Спочатку суха статистика:
7 днів, 2200 км, 9 замків, одна церква, синя блакить Шацьких озер, дрімуча величність Біловезької Пущі, справжнісінький Дід Мороз, світляки звичайні, зубри, олені та дикі кабани, нові знайомства, старі друзі, пісні та танці, рівні дороги, смачна їжа, одна машина та четверо завзятих шукачів нових пригод.

Ось приблизно так можна описати весь цей тиждень в одному реченні. А для тих, кому замало загальних фраз, пропонується фотоподорож з усіма подробицями тижневої відпустки у Білорусії. Тим, хто витримає розповідь до кінця - 7 пунктів "ЗА" подорожі Білорусією.

Маршрут автоподорожі по Білорусії

Маршрут:

Київ - Світязь (ночівля) - Брест (ночівля) - Скоки - Чернавчіци - Камянець - Каменюки - Жарківщина (Біловезька Пуща, 2 ночівлі) - Пружани - Ружани - Коссово - Несвіж (ночівля) - Мир - Мінськ (ночівля) - Гомель - Київ

Маршрут був трохи не таким, але ця версія правильніша. Справа в тому, що ми збирались повернутись раніше, трохи наплутавши з днями. А зрозумівши, що маємо в запасі цілих два дні вихідних, відправились наостанок в Мінськ.

Перший день нашої подорожі запам'ятався зустріччю з Шацькими озерами, де ми встигли зловити золоті промінчики теплого сонечка в свої відкриті долоні та серця.

Озеро Світязь

Місцева атмосфера надихає на творчість, тому вашій увазі пропонуються композиції "Мавки озерні світязькі надзвичайні".

Озеро Світязь

Я люблю ці місця не тільки за неймовірну природу, тишу, ліс та чисті озера, а ще й за те, що звідcи родом мій дід. Після звільнення цієї території від німецької окупації мого діда було відправлено до Сибіру, звідти він надсилав листи Сталіну аби його звільнили. Через деякий час його відпустили, проте жити в краю озер заборонили. Тож він відправився на Дніпропетровщину, де і зустрів мою бабцю. Тут дуже багато наших родичей, але цього разу родинних зустрічей не було заплановано, тому ми відправились знайомитись з околицями. І натрапили на радіотелескоп УРАН-3. Кажуть, що це найбільший в світі радіотелескоп для вимірювання декаметрових радіохвиль. Оскільки я не дуже торопаю в різних там хвилях, тому поділюсь просто відчуттями. Місце трохи моторошне. Враження, неначе ти у фільмі про прибульців. І от-от хтось включить яскраві прожектори, підлетить тарілка, засліпить своїм світлом і випустить на Землю чудернацькі створіння, від яких потрібно буде спасати Всесвіт, як в усіх американських фільмах про НЛО. Ось таке дивне місце.

Радіотелескоп УРАН-3. Озеро Світязь

День ми закінчили в готелі. Сьогодні туристичний потенціал Шацьких озер дуже великий. Про це свідчить розбудова села та поява нових готелів, яких ще кілька років назад тут не було. Умови проживання досить хороші, але в сезон мабуть краще бронювати заздалегідь. В той день ми були мало не єдиними туристами, що спокусилися на принади цього неймовірного краю, адже погода не сприяла пляжному відпочинку.

Невеличка панорама озера Світязь на ранок наступного дня.

Панорама озера Світязь

Зі шкільної програми згадується, що Світязь - це найбільше та найглибше озеро України з площею в 26,2 кв. км, береговою лінією понад 30 км та максимальною глибиною 58,4 м. Проте під берегом озеро не глибоке, що дуже зручно для відпочинку з маленькими дітками. Вода тут неймовірно чиста, прозора і без запаху властивого водоймам.

Озеро Світязь

Наступного ранку ми відправились на кордон з Білорусією. По дорозі заїхали на озеро Піщане, на якому ми колись відпочивали з палатками. Це озеро має найбільшу прозорість серед усіх Шацьких озер, а їх тут 30 шт. Разом вони утворюють Шацький національний заповідник. Кажуть, що місцева вода в озері насичена гліцерином та сріблом, тому поранення тут загоюються дуже швидко.

Озеро Піщане

На кордоні працівниця Бєлгосстраху пожаліла нас, сказавши, що нам дуже не повезло з відпусткою, адже погода трохи прохолодна для подорожей і зазначила, що відпустку не вибирають, чим нас трохи насмішила. Вона ж не знала, що для всіх чотирьох членів нашого автоекіпажу питання з відпустками стоїть трохи інакше.

Нашим першим пунктом мало бути місто-герой Брест. Тут ми зупинились в зйомній квартирі в самісінькому центрі. Наші чоловіки заносили речі до квартири і тримали в руках пляшку з вином. Бабця-сусідка не зводила з неї очей. Чоловіки винувато зазначили, що у нас тільки одна пляшка, натякаючи на те, що влаштовувати дебоші не по нашій частині. Та бабця повчальним тоном сказала: "Пошли бы погулять лучше! Погоды нынче стоят хорошие!" Пляшку ми так і не відкоркували, проте місцеві погоди перевірили!

Брест. Вулиця Советская

В Бресті я була вже втретє, але і цього разу змогла відкрити для себе щось нове. Огляд міста можна почати з центру. Тут є дуже мила пішохідна вуличка - Советская, яку ми пропонували переназвати на "Светскую", прибравши букву "О" в слові. Проте жага до переіменувань не живе в крові у сусіднього народу, то ж не будемо лізти зі своїми порадами до чужого дому і просто прогуляємось по місту, завітаємо до милих ресторанчиків, де проведемо вечір з давніми брестськими друзями, а ще зустрінемо ліхтарника, який щовечора у будь-яку погоду запалює гасові ліхтарі, а зранку гасить їх на цій вулиці. За день він цілих 68 разів піднімається та опускається на своїй драбині аби запалити 17 великих справжніх ліхтарів на вулиці і безліч маленьких ліхтариків в серцях тих, хто спостерігає за цим романтичним дійством. Виявляється, що задумавши бажання,  та потерши ліхтарнику гудзик чи бляху пояса можна цілком розраховувати на стовідсоткову збуваємість. Головне в мрійливій справі - це віра! Ось така туристична принада Бреста, що має цілком ексклюзивний характер в країні та за її межами.

Брест. Ліхтарник

Ще однією цінністю міста вважається Брестська фортеця, яка зберігає в собі згадки про воєнне минуле та історії звичайних людей в той тяжкий час. Ми відвідали музей, присвячений цій темі. В таких музеях мені цікавіше читати листи простих людей, в них більше справжньої історії аніж в сухих цифрах, вдивлятись в їхні обличчя на фото, де більше життя ніж в будь-якому підручнику з історії.

Брест. Брестська фортеця

Брест. Брестська фортеця

На територіїї фортеці в той день саме відбувалась присяга чи її репетиція військовими.

Брест. Брестська фортеця

Також тут є археологічний музей "Бєрєстьє". На території цього місця археологами на глибині 4-ох метрів було знайдено ціле поселення з вулицями, вимощеними деревом та будівлями. Потрапити в повному складі ми туди не змогли, так як у нас не вистачило місцевих грошей у готівці. На наше зауваження, що сьогодні 21 сторіччя і як це не мати терміналу для оплати, музейні працівниці радісно повідомили, що у них в музеї сторіччя 13-те, тому терміналів ще не існує ) Ми посміялись і відправили своїх чоловіків культурно збагачуватись, адже моє збагачення цим музеєм відбулось ще 10 років тому )

Брест. Брестська фортеця. Музей Бєрєстьє

Культурний прошарок мав високу вологість та деякі його шари не пропускали кисень на значну глибину, що і сприяло збереженню предметів. Дивлячись на ці маленькі будиночки та вузькі вулички, дивуєшся як мало було потрібно людині для життя і скільки необхідно квадратних метрів теперешньому поколінню, скільки речей та пристроїв увійшли в нашу буденність в 21-ому сторіччі... Чомусь згадуються завалені іграшками дитячі кімнати та іграшки з минулого у вигляді палички, що по формі нагадує коника, ляльки-мотанки, тощо. І ніяких тобі трансформерів, жахітливих Монстер Хай, свинь Пеп і т.д., і т.п.  Що є другорядним, а що край необхідним і таким, що робить наш день? І скільки  ж нам потрібно насправді метрів для життя в масштабах квартири, міста, країн? Коли бажання першості та розширенні своїх кордонів заполоняє душу та приймає жахітливі форми? Питання філософські та риторичні, проте якщо виникне бажання прокоментувати, то буду рада почути вашу думку.

Відволікаючись від філософських роздумів крокуємо далі по фортеці та знаходимо місце, в якому була зроблена така ж фотографія мене з різницею в 10 років ) Нажаль, фотографія не збереглась, тому можно просто уявити незмінність мене у просторі та часі ) Адже краса вічна ) І я не жартую )))

Брест. Брестська фортеця

Прийшла пора новим зустрічам, задля яких ми і відправились у цю подорож. На нас чекає Біловезька Пуща, але дорогою ми оглянемо палац Нємцевічєй 17-го сторіччя у Скоках . Це маєток знатної родини в Білорусії. Тут ми отримали легкий культурний шок від того як білоруси взялись за свою культурну спадщину, відновивши палац та, створивши цікаві експозиції всередині з інтер'єрами епохи Нємцевічєй. Цікавий факт, що саме в цьому палаці у Скоках у 1917 році була підписана мирна угода про закінчення Першої Світової Війни. Палац дуже милий, з неймовірною затишною атмосферою та, на мою думку, входить в список must see в Білорусії. Наш друг Данило навіть захотів тут жити. Проте думаю, що кімнат все ж таки забагато ) Особливо з огляду на будиночки в музеї "Бєрєстьє".

Палац Нємцевічєй в Скоках

Далі по дорозі ми зустріли Троїцький костел-фортецю 16-го сторіччя в селі Чернавчіци, побудований на гроші Миколи Христофора "Сиротки" Радзівіла, з яким ми ближче познайомимось вже за кілька днів.

Троїцький костел в Чернавчіцах

Третім пунктом на цей день у нас було містечко Кам'янець та місцева вежа, що стала візитівкою Біловезької Пущі.

Каменецька вежа

Всередині вежі музей і можна навіть забратись на самий верх, проте по понеділках та вівторках у них вихідний. Тож нам лишилось тільки прогулятись навколо та насолидитись місцевими краєвидами. Вежа красується тут з 13-го сторіччя і була зведена за наказом Волинського князя Володимира Васильковича. Її висота 30 м. Кажуть, були в цьому регіоні і інші подібні вежі, але ця була найвища і збереглась до наших днів.  Бачила вежа багато війн, пережила різні набіги, і навіть місцеві жителі не змогли розібрати по цеглинкам у період її занепаду. Є свідчення, що була вона білою, звідси нібито і назва Біловезька Пуща. Проте на цей рахунок багато суперечливих тверджень, та достеменно відомо, що Біловезька Пуща починається ось з цієї в'їздної брами.

Біловезька Пуща. Каменюки

Отримавши дозвіл на проїзд та перепустку, ми опинились в лісовій казці. В'їзд на територію по перепусткам, адже Біловезька Пуща - це заповідник національного значення, включений ЮНЕСКО в Список Всесвітнього Надбання. А Вікіпедія зазначає, що це найбільший залишок первісного реліктового рівнинного лісу на територіі Європи. Щодо чотирьох туристів, які потрапили в лісові хащі, то вони скажуть наступне: Пуща - це неймовірна, дика природа, велич та краса якої захоплює серце, дає спочити розуму за відсутності інтернету та мобільного зв'язку, і надихає цілком дорослих людей без п'яти хвилин поважних та солідних вчених на різноманітні дитячі дурощі посеред лісу.

Біловезька Пуща

А ще ми їздили по пущі з відкритим люком і я висовувалась в люк, насолоджуючись красою зеленого лісу!

В Пущі ми провели дві ночівлі в готельному комплексі Жарківщина, що знаходиться в одноіменному селі посеред заповідника. Від центрального в'їзду в Каменюках до Жарківщини 60 км. Проте це варто того, щоб зануритись в заповідник так глибоко та лишитись без всяких вай-фаїв на одинці з природою. Це місце відоме ще й тим, що один з корпусів готелю - це маєток графа Тишкевича, який володів містечком Свіслоч недалеко звідси.

Біловезька Пуща. Жарківщина. Будинок графа Тишкевича

Проте володіти замало, тому Тишкевич зробив зі Свіслочу місто з розвиненою промисловістю, театром, храмом, базарною площею та гімназією. Всередині корпусу лишили кілька кімнат в такому вигляді як і за господаря. Нам чомусь номер в цьому корпусі не попав, тому ми жили в головному, першому, що збудований в такому ж стилі, як і цей. Готель чистий, дуже хорошого рівня обслуговування з привітним персоналом і фантастичним директором. Про якого трохи згодом.

Так як до Пущі ми потрапили надвечір, то ми встигли пройтись по одному з маршрутів, зазначеному на інформаційному табло біля готелю. Загалом по Пущі дуже багато маршрутів, які можна побачити на спеціальніх табличках. Там показані ключові точки, а потім по маршруту біля кожної точки стоїть додаткова інформаційна табличка. Раджу сфотографувати повний маршрут на телефон, щоб потім розібратись куди звертати в лісі. Крім походеньок по лісу, цей вечір видався пречудовим ще й тому, що ми зустрілися з друзями наших друзів з Гродно, разом відсвяткували День народження Данила, поспівали досхочу, потанцювали )) І ще й були обдаровані подарунками від нових знайомих, хоча й побачились вперше. Це було дуже неочікувано і приємно.

В той вечір в ресторані готелю було людно, так как як крім нас там ще була велика компанія якихось чоловіків. Директор готелю виявився дуже хорошим співаком і розважав місцеву публіку різними піснями на караоке. Заспівали вони також разом з нашим іменинником і на українській мові. Наш співочий вечір був душевний та приємний. Наприкінці  винесли вафельний тортик Жужу, яку намазали згущеним молоком і посипали фруктами. Жужу ми купили ще в Бресті, і весь день мріяли про те, як ми її намажемо. Тепер в нашому арсеналі є вираз "мазати Жужу", що означає весело провести час ) Для справки: Жужа це брендова назва вафель для торту.

Наступний день був насичений новими знайомствами. Ми зібрались на екскурсію по Пущі. Директор готелю дав в подарунок на дорогу шмат домашнього сала та неймовірно смачної паляндвиці, чим вразив нас у самісіньке серце! Ми їли все це аж до приїзду в Київ. 

Першим пунктом нашої екскурсійної програми довільного типу стала вежа. Ми ж не потрапили до Каменецької, то вирішили надолужити в Пущі.

Біловезька Пуща

Ми полізли втрьох на цю вежу, лишивши Ілону на стрьомі ) Проте мого запалу вистачило на три прольоти, бо Данило, який вже подолав добрячу половину вежі догори, крикнув мені чи не боюсь я висоти. І тут я згадала, що дійсно трохи не люблю я ту висоту. Я згадала як підлазила на Дімерджі повзком аби подивитись зверху на Долину Привидів, бо підійти до краю було дуже страшно. То краще спуститись поки висота не стала дійсно високою і страшною ) Пущанські краєвиди згори я побачила лише на фото, проте вони не такі вражаючі, бо дерева надто високі.

Наступним пунктом був етнографічний хутір, який зробили по типу музею під відкритим небом. Тут роблять самогонку по традиційному пущанському рецепту "МВД = мука, вода, дрожжи". Звісно, ми спробували цей напій, який навіть я знайшла приємним. Проте не впевнена чи хочеться мені ще )) На фото як раз той славнозвісний самогонний апарат. Кажуть, що відходи полюбились місцевим диким кабанам. Також тут проводять майстер-класи ремісники, але в той день тут нічого такого не було.

Біловезька Пуща. Етнографічний музей

Ще однією туристичною родзинкою Пущі є резиденція Діда Мороза. Така собі зимова казка посеред літа та лісу. І ми там були, Діда за бороду тримали! Мужчинам дозволялось взятись за посох, бо зі слів власника він надає чоловічої сили.

Біловезька Пуща. Резиденція Діда Мороза

Зустрітись з Дідом Морозом у нас вийшло не одразу. Ми підійшли до будиночка, а там написано, що потрібно гукнути діда, сказавши: "Дедушка Мороз выходи, пожалуйста!" Наше триголосе кричання привернуло увагу корисливих сил у вигляді тітоньки-яги, яка поцікавилась наявністю у нас квитків. Звісно, їх у нас не було. На що нам сказали: "Спершу квитки, потім Дід Мороз". Так мало не згубили паростки казки в наших відкритих душах. Та купивши квитки і приєднавшись до групи туристів, як годиться, ми-таки викликали чарівного Діда Мороза, який виявився дуже гуморним та надзвичайно привітним!

Так що по секрету вам скажу, що Дід Мороз справжнісінький і точно існує! Просто потрібно вірити в дива, відкриваючи свої серця надзвичайному та чарівному, що є у цьому світі! Звісно, без подарунків ми не пішли, бо на них в кінці прогулянки обмінюють квиточок. А ще ми задумали цілих 100 бажань у дідовій резиденції. Тож чекаємо на збування! Із здивуванням дізнались, що Дід Мороз має багато родичів. От, наприклад, його прадід звався Зюзя Приозьорний. Отака казкова історія. 

Насолодившись компанією Діда Мороза, ми відправились на пошуки фауни. Зубри, дикі кабанчики, олені, вовки бігали просто неба в величезних вольєрах. В дикій природі нам побачити звірів не вдалося, хоча в готелі говорили, що саме в той день на галявині бачили маленьких зубрят. Заради цієї зустрічі ми тягнули з собою телеоб'єктив, який знадобився для фотополювання за зубрами. Бо ці поважні створіння не вважали за потрібне підійти ближче аби краще вийти на фото. Короновані особи Пущі, що тут скажеш!

Зубри та дикий кабанчик

Другий вечір у нас був дуже тихим, бо в готелі лишились лише ми. Того вечора ми спробували м'ясо лося, що мені було дуже подібним до телятини. Зготовлене воно було надзвичайно майстерно, бо не відчувалось жорсткості, як це буває з дичиною.

Наступного дня на нас чекала подорож до Несвіжу, а по дорозі ми завітали до трьох замків. Першим у списку був Пружанський палацик. Це невеличкий маєток 19 сторіччя, в якому сьогодні є музей з інтер'єрами того часу.

Палац в Пружанах

Другим пунктом був неймовірний замок  Сапегов в Ружанах. Мене завжди захоплювали такі споруди, але тут я вкотре була вражена ставленням держави до культурного надбання. Палац було зруйновано. На фото буде видно його зруйновану частину та парадну частину, що пережила реновацію та відкрила свої двері для туристів. Причому вражає розмах відновлення, адже в планах відбудувати ще й театр, який функціонував за часів власників. Крім того, у відновленому корпусі є музей, де є кімнати з інтер'єрами часів розквіту цього місця. Я чомусь згадую занедбане Старе Село та забуті Поморяни, чи навіть більш відомі Підгірці у нас на Львівщині, які так і благають про господарську руку, аби показати нащадкам минуле своєї землі. Щож ще один плюсик на користь Білорусії.

Палац в Ружанах

Панорама всередині палацу

Палац в Ружанах

Палац в Ружанах

Прогулюємось та прямуємо далі. А далі на нас чекає Коссово з палацом Пуссловських та хатиною Тадеуша Костюшки навпроти. Спочатку оглядаємо хатинку.

Хата Тадеуша Костюшко в Коссово

А потім крокуємо до палацу навпроти.

Палац Пуссловських в Коссово

На сьогодні в палаці проводять реконструцію. Планується, що там буде музейна експозиція, готель та ресторан. До речі, цю практику ми потім зустріли і в інших замках Білорусії (а до цього ми бачили це в Польщі). Отже, є чому повчитись.

Палац Пуссловських в Коссово

Попрощавщись з Коссово, ми попрямували до Несвіжу. Проте по дорозі зустріли Барановичі. Для тих, хто не читав сторінку під кодовою назвою "Про мене" повідомляю, що це місто в якому я мала честь народитись. Моя мама прилетіла сюди за 2 тис км до тата як раз за кілька днів до мого народження. Відчайдушна вона у мене! У мене були всі шанси народитись у літаку. Може тому мене у будь-якій незрозумілій ситуації тягне в дорогу ))) Майже те саме тільки з потягом мама намагалась провернути перед народженням брата. Ми саме тоді сіли в потяг до села на Дніпропетровщині, аж як мій брат вирішив, що народитись він має киянином )

Проте на нас чекає Несвіж. Тому прямуємо далі. Це невеличке містечко відоме своїм замком Радзивілів, фарним костелом, ратушою та іншими архітектурними пам'ятками. Погода трохи зіпсувалась, накрапав дощ та дув сильний холодний вітер. Та це не згасило нашої жаги до відкриття нових цікавинок. Окрасою міста, звісно, є замок.

Несвіжський замок

В замку є ресторан та кафе, а також готель, власне в якому ми і хотіли зупинитись. Але вільних номерів не було, тому прийшлося селитись в місцевому готелі працівників ЖКГ. Готель трохи дивний, атмосфера в ньому зовсім не готельна,  а якась чужа, інакша. Виявилось, що це приміщення раніше слугувало військовою казармою. Звідси мабуть і такі відчуття. 

Адміністратор дуже довго заповнювала анкети на нас і ніяк не могла второпати, хто ми є. Її цікавили досить дивні питання, наприклад, хто ми по національності. Вперше мені задавали такі питання при поселенні в готель. Вона ніяк не могла зрозуміти, хто я, бо в паспорті у мене стоїть країна народження Білорусь, хто мій чоловік, бо його паспорт виданий якогось дива Мінскьми РУГУ МВС, і наостанок хто наша Ілона, яка взагалі виявилась полячкою литовського походження. Ми назвали це розрив шаблонів, бо на Ілону працівниця заповнювала анкету два дні. Про те, що в місті з'явились українці говорили вже на ранок на місцевому призамковому сувенірному риночку. 

Несвіжський замок

Несвіжський замок

Всередині надзвичайно багаті та гарні інтер'єри, хоча після замків Людовика в Баварії та замку Пелеш в Сінаї (Румунія) мене складно вразити. Але тут було дуже цікаво. Ми прогулялись без екскурсії, так як екскурсовод тараторив занадто швидко і монотонно для нормального сприйняття.

Ось там видніється Фарний Костел, в якому знаходиться родинна усипальня сімейства Радзивілів, що були ординатами цього міста і багато чого зробили для цього краю в свої часи.

Несвіж. Фпрний костел

Всередині на нас напали бабці, які спочатку провели нам екскурсію, потім намагались продати безкоштовну брошуру. Бабця-екскурсовод говорила дуже багато, швидко і занадто циферно (мається на увазі, що її розповідь містила багато дат) і час від часу, дивлячись на мого чоловіка, вживала слово "рибонька". Я не могла ніяк второпати, чого вона називає мого чоловіка рибонькою. І тільки в замку в Мирі я зрозуміла, що вона мала на увазі одного з роду Радзивілів на призвісько Рибонька. А отримав він таке призвісько за надмірну любов до дам, імена яких він не міг запам'ятати, тому називав всіх "рибоньками".

Радзивіли мені сподобались, бо у кожного були якісь прізвиська. Наприклад, Микола Христофор Радзівіл звався "Сиротка". Це призвісько дав йому польскький король та Великий князь Литовський Сигізмунд Август. Після народження хлопчика, батьки разом з ним поїхали до королівського двору, а там під час балу, залишеного наодинці хлопчика побачив король і назвав заплакане маля "Сироткою", залишеною близкими. Так і причепилось прізвисько до Миколи Радзивіла.

День видався холодним по погоді, проте гарячим на події. Бо на нас вже чекає наступний восьмий по рахунку замок в Мирі.

Мирський замок

Тут ми почуємо одну молоденьку пані-екскурсовода і не зможемо відірватись від її екскурсії. Так вона завзято веде свою розповідь, так емоційно оповідає історію роду Радзивілів та замку, що хочеться ковтати кожне слово, насолоджуючись здобутою інформацією. Звісно, наше екскурсійне обслуговування було не санкціонованим, бо ми заплатили лише за вхід, та ми не винні, що тут працюють такі талановиті люди, здатні з першого слова захопити увагу аудиторії. 

Мирський замок

Інтер'єри Мирського замку значно простіші порівняно з Несвіжем, але теж заслуговують на увагу. Наприклад, на фото на стіні висить найстаріша шпалера у світі. 1 м такої шпалери робили цілий місяць. Гарна стеля виконана з окремих елементів. Вага такого квадратику 100 кг, всього в цій кіманті їх 81. Вражає, правда? А знаєте, що полюбляли Радзивіли та їхні гості поласувати за столом? Ніздрі лося у вишневому соусі (навіть не уявляю таке!!!), рибу заливну з голови, зварену зсередини та жарену на хвості, а на десерт вони неодмінно куштували марципан, вкритий золотом. Чому? Все просто. Ввжалось, що саме золото покращує роботу травної системи. А мій улюблений ржаний хліб їли лише слуги, знатні ж особи ласували білим хлібом. 

Замок в Мирі

Радзивіли були некоронованими королями, мали свій суд та військо, володіли безліччю замків та міст. Кажуть, що між замком у Несвіжі та Мирі існував підземний хід, по якому можна було проїхатись на конях. Були в роду і доволі ексцентричні особистості, наприклад, Пане Коханку  Кароль Станіслав Радзивіл. Своє прізвисько "Пане Коханку" (любименький пан) він отримав за звичку до всіх саме так і звертатись, в тому числі і до короля Речі Посполитої. Останній одного разу вирішив позичити у Пане Коханку 3 млн злотих. Радзивіл прийняв короля з розмахом, витративши на гуляння 2 млн, а на ранок сказав, що грошей не дасть та відправив вигуляного короля додому. Подейкують, що саме його історії та оповідки присвоїв собі славнозвісний барон Мюнгхаузен. І найоголовніше, це те, що ця людина могла перетворити зиму в літо, усипавши дорогу сіллю та досхочу покатавши своїх гостей в санях на ведмедях. Отакий цікавий рід!

А ми прямуємо до Мінська. І тут нас зустрічають зовсім "не хорошие погоды". Сильний холодний вітер, +11 за бортом не надають ентузіазму до прогулянок містом. Тому Мінськ відкриваємо для себе підтупцем, ховаючись від вітру. Робимо кадр, в тому ж місці, де і 10 років тому та ночуємо у друзів нашого Данила. До речі, враховуючи розгалуджену сітку дружніх зв'язків, можна сміливо започатковувати маршрут "Дорогами друзів Данила", який точно потягне на навколосвітню подорож. Можете починати бронювати квитки у мене )))

Мінськ. Нульовий кілометр

Наступного дня на нас чекає дорога додому, проте перед кордоном є ще один пункт, від якого неможливо відмовитись. Місто Гомель та палац Паскевичей-Румянцевих. 

Палац Паскевичей-Румянцевих в Гомелі

Всредині музей з інтер'єрами та різноманітними експозиціями.

Палац в Гомелі

Палац знаходиться в неймовірному парку. Вражає чистота та затишність цього місця.

Гомель

Є тут вежа, з якої можна подивитись на місто, а також колесо огляду. Але ми не маємо часу, тому вирушаємо додому.

Гомель

Білорусія дуже змінилась за останні кілька років. Останнього разу я була тут 2009-го року. За цей час з'явилась велика кількість супермаркетів, чого раніше не було. Незмінною лишилась бездоганна чистота. Бачила як вони прибирають трассу... Це ще один культурний шок! Білорусія має свій особливий шарм, який відчуваєш з першого погляду. Я думаю, що не раз відправлюсь у подорож до цієї країни!

На останок обіцяних 7 пунктів "ЗА" подорожі по Білорусії:

• неймовірна природа Пущі, яку потрібно побачити бодай раз у житті!
• велика кількість цікавих замків!
• не менша кількість атмосферних та затишних містечок!
• чистота! Чистота! чистота!
• хороші дороги!
• привітні та гостинні люди!
• смачний шоколад!